Такотіння цотиків

1.11.26. 

   Підбори мене вибісили. Як і неповороткість "сучасної" української мови. Ну не грає вона мені у ноти на космічних швидкостях інформаційного світу. І мене тіпає від неживості застарілих сенсів і значень її слів, як від тої старої бабери, що пісок з деменцією сипляться вже, а вона ще щось вимагає від молодого життя. Ну добре, по-порядку.

   Мені треба було перекласти фразу "перестук каблучков танцовщицы" і передати легкість та енергію пристрасті танцю (наприклад, фламенко). І вперся в слово "підбори". Підбори, курвамать! Ну як перекласти українською "каблучки", відтворюючи легкість і ритм, і, головне, — чуттєвість? Оці "підбори" у цій фразі одразу вгрузають у багні з-під хвостів тисячолітніх волів. Не тендітна ніжка танцівниці відбиває ритм, а важка нога на товстих підборах. З прилиплим багном. Та-та-танці. У клюбі. Хто чує музику і ритм у тексті, — від тих підборів аж кривить.

   Став шукать варіанти. Думав, може слово "коц" (як звуконаслідування або ономатопея). Тоді можна було б написати "перестук коциків": зраз же відчувається, що це не важкі тухлі на підборах втомленої життям жінки, а стрімкі, запальні коцики молодості. Ну виявилось, що "коц" — то грубе покривало або килим (ну хто б міг подумати!), та ще й слово запозиче у німців. Якого... Ну так рідна ж автентична мова! Цінуй-цілуй і пишайся.
   ..."Німець скаже: — Ви моголи. —
— Моголи! моголи! — Золотого Тамерлана
Онучата голі".
   І правда, де ще те фламенко, а німецький колонізатор все ж ближче ментальним спадкоємцям кріпаків та наймитів. Хай вам залишається рідний німецький коц.

   Заходився шукати варіанти ще, підключив алгоритми ШІ. Ніт! Із словотворенням у мене не дуже склалося. Тож переключився на словозапозичення.
   От давно підозрював, що мені японці ментально ближчі, аніж ваші злопердючі німці та всякі інші австро-угорці.
   Бо японці, — а вони прискіпливіші за дантистів євреїв щодо слів і мови взагалі, – все назвали правильно і логічно. В японській мові звук підборів передається як коцу-коцу (コツコツ). Це— звукопередача на письмі чіткого стукоту підборів по твердій поверхні (асфальту, плитці чи паркету). До того ж є ще й слово カツカツ (кацу-кацу) — схоже на попереднє, але описує більш гучний, різкий та твердий звук (наприклад, коли швидко йдуть на високих шпильках). Тут же мені можна дорікнути: звук підбору — то цікаво, але ж назва підбору у них яка?

   Тут ще цікавіше. Бо є автентична японська назва для пібору класичного взуття — це 踵 (かかと, kakato). Історично означає "п'ята" (частина тіла). Але коли мова йде про конструкцію взуття (особливо класичного, чоловічого чи традиційного), цим словом називають саме задню частину підошви — підбор.
   А от виключно для жіночого взуття на підборах у сучасному розумінні (туфлі-човники, шпильки тощо) японці запозичили англійське high heels, перетворивши наヒール (hīru) або ハイヒール (haihīru).

    Чому так?
   У традиційному японському взутті (ґета, дзорі) класичного підбора під п'ятою не було. Наприклад, дерев'яні сандалі ґета (下駄) мають спеціальні дерев'яні блоки-опори знизу, але вони називаються 歯 (は, ha) — дослівно "зуби".
  Коли в епоху Мейдзі до Японії прийшло європейське взуття, для опису підборів спочатку використовували слово kakato (задня частина взуття). Та згодом, разом із розквітом світової моди, для витончених жіночих туфель повністю закріпилося запозичене hīru, оскільки воно точніше передавало саме західний стиль цього взуття.

   Отже, якщо майстер ремонтує взуття, він може сказати про заміну каблука: kakato no shūri (ремонт підбора/п'яти). Але якщо жінка каже "я сьогодні на підборах", вона використає тільки hīru.

   Тобто, Я все правильно відчув і японці тільки підтвердили: жіночі туфельки, зокрема й жіночі підбори, — то не якесь вульгарне "какато", а окрема витончена частина Всесвіту.

   Ну і що тепер з тим підбором робить? Ну правильно, звернутись до першоджерела, до мови тих, хто породив фламенко.
   Знайшлося іспанське слово taconeo (вимовляється як таконе́о) перекладається як "стукіт підборів" або "вистукування підборами". Воно походить від слова tacón (підбор, каблук) і дієслова taconear (гучно крокувати, тупотіти, бити підборами об підлогу).

   Опускаючи муки творчості і пошуків, скажу, що залишив два варінти назви жіночих підборів (для текстового малювання легкості танцівниці). Поєднавши своє бачення з іспанським вогнем та японською лаконічністю, створив "тако́ники" (іспанський корінь, українська душа) та "цо́тики" (емоція та звук).
   Але залишилось неприємне слово "перестук". Дисонує воно мені з такониками і цотиками. А тоді сам собі думаю: а нащо вибирати з двох цікавих екзотично-привабливих слів, та ще й шукати третій замінник "перестуку", якщо можна обидва слова залишити. Отже, для тендітних жіночіх підборів залишу — "цотики". А от перестук заміню на "таконіння", а краще, — "такотіння".
   Чудово. Мені зайшло.

   Тепер текст пророцтва, яке колись в іншій реальності випадково отримав іншою мовою із легковажності і глупої цікавості.

   "Ваша доля буде сплетена з гітарних струн і такотіння цотиків танцівниці, з ангельских крил, із аромату міцної кави, з довгих призахідних тіней, з віршових рядків. Дивна, чарівна, перемінлива, екзотична, творча, мрійлива, небезпечна. Ваша".

   Тож хай підбори залишаться класичним важкуватим дамам, а легконогим повітрулям — цотики.

p.s.
   Мені все ж цікаво: "такотіння цотиків". Відчувається фламенко на інший "текстовий" слух?

Ще на тему літератури:

Написати реалістично

Про екзистенції

Спали свій "Кобзар"

Чому автори не цікаві

Лаба по Цорну