Про екзистенції

 12.09.26

   Третя важлива, на мою думку, порада-роздум від Володимира Яворського-Волдмура для мене та інших українських  авторів, що так само шукають відповідей на питання у тій сфері, де математичних, "аптекарських" рецептів майже нема, одна суцільна алхімія і творча магія.

   Знову ж попереджаю, що це не догма, а суб'єктивні спостереження, роздуми і висновки людини, що присвятила життя роботі з сенсами та створенню текстів. Повний текст є у нього в блозі, а Я взяв лише цікавий і "робочий" для себе уривок.

   ... "Мене часто запитують, що я маю на увазі, коли говорю про наявність або відсутність екзистенційних сенсів у художніх творах. Так от, цей фільм ("Я не Штіллер". — Прим.) є відмінною ілюстрацією того, що таке ті екзистенційні сенси.

   Основою сюжету кінокартини є історія скульптора Анатоля Штіллера, який, заплутавшись у складних життєвих проблемах, в тому числі особистісного характеру, поклав порвати з минулим і стати иншою людиною. Він знищує всі старі звязки, зникає із Швейцарії на багато років, живе у США, а одного дня з американським паспортом під іменням Джеймса Вайта приїжджає до Цюріха, де його затримує поліція, бо світлина з його поличчям фіґурує як розшукувана особа, повязана з убивством. Бідолаху відправляють у вязницю. Відтоді починається довготривале слідство із намаганням ідентифікувати його особу, проводяться численні очні ставки з його давніми друзями, знайомими, колишньою дружиною, а також коханкою. Штіллер уперто все заперечує, твердячи, що він Джеймс Вайт. 

   Завершується ця невесела історія його повною поразкою — він визнає себе Штіллером, дружина, до якої пробує повернутися, відмовляється від нього, а суд, з’ясувавши непричетність Штіллера до вбивства, звільняє його з-під варти. 

   Наприкінці фільму подано два паралельні фінали, які символізують два можливі виходи для головного героя. У першому Штіллер, сидячи в авті, прикладає револьвер до скроні і стріляє, а в другому виходить з вязниці й зникає в туманній далині. Якщо перше це безумовне й остаточне фіяско людини, приреченої на муки в бутті, то друге це натяк, що, може, для людини в бутті є ще якийсь і инший незнаний спосіб існування.

   В одному місці фільму прозвучали дуже важливі слова: "Люди все життя намагаються або бути самі собою, або втекти самі від себе". Втім, уся логіка подій, які з такою досконалою майстерністю відобразив Штефан Гаупт, свідчить, що і перше, і друге приречене на невдачу, позаяк всяке зусилля, яке ми докладаємо, байдуже бути собою чи бути кимось, є рух від того, ким ми є — бо той, хто є, не рухається нікуди, не потребує ні мети, ні зусиль до неї. В цьому і полягає весь екзистенційний сенс кінокартини. Ради нього з такою любовю і створена вся її художня ліпнина — відмінна гра акторів, продуманість епізодів та сцен, виразність і яскравість тла, на якому все відбувається. І саме тому цей фільм глибокий і є безумовним явищем світової культури.

    Екзистенційні сенси — це те, що так катастрофічно бракує нашій (українській. — Прим.) літературі. Саме відсутність цих сенсів у творах, чей, усіх наших публічних авторів, робить їхні книги поверховими, а, отже, позбавляє їх шансів вийти на широкі простори світової культури. 

   На жаль, неповноцінність літературного процесу в Україні, коли єдиним ефективним важелем письменницького визнання є несамовита рекляма та самопіяр і коли нема дієвої противаги цьому реклямному засиллю з боку авторитетних літературних критиків, отже, все це не дає можливості піднятися на верх письменникам непублічним, які, цілком можливо, мають твори глибокі, наділені екзистенційними сенсами, а, отже, могли би вивести нашу літературу на ширші горизонти". 

   Володимир Яворський-Волдмур
"Ще раз про екзистенційні сенси" (Статті)

   Відколи знайшов блог автора і, зокрема, його міркування щодо екзистенційних сенсів (а це трапилось десь посеред цього Літа), то вже вкотре повертаюсь, перечитую, та й сам собі думаю. 

   Отже хай буде і в моєму блозі за принципом: "Свій до свого по своє". На цьому майже закинотому Blogger український сегмент нині — пустеля серед пустелі. "Рєдкая птіца долєтіт..." до цікавого і корисного контенту. А цей допис буде як вказівник⚠️➡️ найкоротшого шляху з написом: "Там є багато смачного"📢 😄👍 Ну і як натяк на те, що теж щось розумію у екзистенціях (або так думаю).