Записки контуженого
26.06.2026 р.
Отже сьогодні залишу тут нотатки воїна. Знайшов їх на fb (вважай, - на помийці) і хочу зберегти їх для себе, бо так то всьо і є в реальності війни. Вона - інший паралельний світ, у який можна потрапити тільки кинувши себе у те воєнне пекло життя. "Війну не знімеш на відстані", - сказав якось один військовий фотокореспондент. Так і є. Тому ці нотатки мають бути завжди доступні для воїна, дійсного або майбутнього. Хай там яке НАТО-хуято, але війна завжди буде такою. Мотайте на вус (чи куди ви там намотуєте), користуйтесь. Тут всі чотири частини.
Парадокси війни.
(Автор - Роман Валерійович Ванжула)
Частина перша
Війна швидко зістарює молодих, а старим дозволяє ще хоч на трошки відчути себе молодими...
До війни не можна звикнути. Але й відвикнути від неї теж не можна.
Найпростіші і найдешевші речі які ми не помічаємо в мирному житті, мають на війні найвищу цінність. Пляшка води, гаряча їжа, можливість спокійно поспати, можливість з'язатися з рідними, помитися і переодітися в чисте і т.д і т.п...
І навпаки, ніякі гроші, золото і діаманти не матимуть в окопах жодної цінності.
В мирному житті бізнесмени і чиновники мають вищий соціальний статус ніж прості робітники. В окопах — всі солдати.
В мирному житті ми можемо приміряти на себе різні маски і грати різні ролі.
Війна показує кожному з нас, — хто ми є насправді.
Щоб вижити, ти маєш обманювати ворога. Щоб вижити, ти маєш бути чесним із собою.
Добре підготовлений солдат має більше шансів вижити ніж непідготовлений.
Але арта і дрони рівняють всіх.
Все одно готуйся.
Війна міняється постійно, кожних пару років, а інколи й місяців.
Людська анатомія, фізіологія і психіка, ті самі, що й тисячі років тому.
Чим більше шрамів, — тим менше понтів...
Ніхто не цінить життя так, як ті, хто готові померти захищаючи інших.
У всього живого різний початок. Кінець для всіх один — смерть.
Без невідомих скромних тиловиків, не буде відомих героїв фронтовиків.
У воюючій країні усе найкраще, найперше мало би бути для солдата. А у нас — для топ чиновника і депутата...
Далеко не всі згадають твої подвиги.
Але ніхто не забуде твоїх пройобів.
На війні я міг користуватись будь якою зброєю доступною піхотинцю, в тому числі і великими калібрами.
В тилу мені заборонено мати маленький пістолетик для самозахисту, який на війні навіть за нормальну зброю не вважається.
Може один із тисячі солдатів, хто захищав свою країну, і який це заслужив, має нагородний пістолет.
Зате тисячі тилових сцикунів, які ніколи не стануть на захист своєї країни, спокійно отримують їх за грубі гроші, або шершаві язики...
Друга частина
До війни ти хочеш пригод і подвигів. Після війни - спокою і самотності.
Війна віддаляє від нас тих, кого ми захищаємо...
Ми всі вважаємо себе крутими бійцями до першого піздарєзу. А там війна показує нам, хто ми насправді. Але ми змінюємось і гартуємось. Або не витримуємо і ламаємось...
На війні я зустрічав найгірших людей.
На війні я зустрічав найкращих людей...
Ти сумуєш за загиблими побратимами. Болить...
Ти радієш, за загиблих побратимів, бо більшість з них поховали як героїв. І вони не стали в тилу непотребом, який більшість населення в кращому випадку просто не помічає. А в гіршому, звинувачують тебе у всіх смертних гріхах і проблемах...
На війні ти зарікаєшся, що після війни не вдягнеш військової форми, викинеш берці, не візьмеш в руки зброю, і взагалі ноги твоєї не буде ні в лісі, ні в посадці...
Вернувшись додому, походивши в туфлях і брюках, джинсах і кросовках, ти дістаєш свої стоптані берці і потерту форму, бо цивільна одежа і взуття не зручне, не твоє. Вдягаєш цивілку тільки по необхідності.
Ти розумієш, що треба купляти зброю, бо поліція не здатна нікого захистити.
І взагалі, ти набагато краще почуваєшся в лісі, чи щільній забудові, ніж на відкритій місцевості...
Зовнішній ворог озброєний до зубів і сильний, прикритий бронею і бетоном.
Внутрішній ворог ухуєвший від безкарності і підлий, прикритий посадами і законами...
Влада, яка мала бути еталоном самовідданості і стійкості в боротьбі, прикладом для власного народу...
Стала еталоном підлості, брехні і корупції...
"Ми прішлі асвабадіть рускоязичних! С намі Бог!"
Кричали москалі руйнуючи церкви, стираючи з лиця землі міста і села, катуючи і вбиваючи "асвабаждьонних" ними російськомовних...
Це всі вже бачили. Але деякі ще "не асвабаждьонниє" вперто чекають в тилу своєї черги...
Частина третя
Війна робить тебе твердошкірим, злим, цинічним, готовим вбивати і бути вбитим...
Ти майже без емоцій переносиш втрати побратимів і близьких, свої власні рани і каліцтва, бо інакше зірве дах...
Але одночасно війна робить тебе добрішим до людей, готовим допомагати і захищати інших. Бо ти знаєш ціну. Ти знаєш ціну жорстокості, байдужості, сцикливості, і підлості. І ти знаєш ціну братерства, жертовності і доброти...
Ти маєш бути психопатом, щоб витримувати і робити все, що вимагає війна.
Ти маєш бути достатньо нормальним, щоб попри все залишатися людиною...
Ти постійно зустрічаєш хороших людей.
Ти постійно втрачаєш хороших людей...
Ти боїшся смерті...
Ти вже не боїшся смерті...
Ти маєш виконувати накази, щоб виконати поставлені завдання.
Ти маєш часом порушувати накази, щоб виконати поставлені завдання і зберегти людей...
Якщо ти виконав наказ, і провалив поставлені завдання, будеш винний.
Якщо ти порушив наказ, і виконав поставлене завдання, будеш винний, якщо дізнаються, що ти порушив наказ...
Переможців не судять.
Переможців осуджують...
Треба довіряти побратимам і командирам.
Не треба довіряти нікому...
Чим вищий рівень інтелекту, технічного прогресу і релігійного фанатизму воюючих сторін, — тим страшніша і кривавіша буде війна...
Щоб віддавати накази, ти маєш спочатку сам навчитися виконувати накази.
Офіцерами і командирами завжди і без вийнятку стають найрозумніші, найхоробріші, найчесніші, найпринциповіші...
Прочитай це ще раз, і забудь нахер...
На війні, та й не тільки, нагороджують лише достойних.
Просто забудь...
В тилу, ті, що не воювали, звинувачують тих що воювали, що саме вони винні у війні, бо колись неправильно проголосували.
В окопах такої хуйні немає...
— "Наша боротьба немає сенсу, треба миритися (читай здаватися)". - Говорять ті, що не воюють.
— "Ми будемо воювати до перемоги, якщо не ми, то наші діти завершать цю війну перемогою над ворогом". - Говорять ті, що не воюють, а їхні діти за кордоном...
Вся енергетика поруйнована ворогом. Грошей на відновлення немає. Треба піднімати тарифи на електроенергію. Говорить влада.
Тим часом Ренат Ахметов купує квартиру в Монако за пів мільярда доларів...
Ті що втекли з країни під час війни, не мають права повертатися. Говорить влада.
Нам треба завезти надцять мільйонів мігрантів з Африки та Азії, бо не вистачає робочих рук. Говорить влада.
Єбанаріум. Завіса...
Четверта частина
Люди мало живуть, але люди хочуть жити довше.
Ті ж самі люди тратять сотні мільярдів не на медицину і захист природи, а на зброю і війни. Щоб жити ще менше...
"Ми будемо воювати до останнього українця". Сказав "етнічний українець" Зеленський...
Глибоко тилові кадрові офіцери з великими зірками, дуже люблять тиснути на підлеглих своїм "авторитетом", тобто званням і посадою.
Тим, хто воював, глибоко похуй звання і посади глибоко тилових.
Хто воює, — той не служить. І авторитет для них, це не звання і посади...
На війні в основному нагороджуть три категорії людей. Тих кому дуже повезло, тих кому дуже не повезло, і непричетних...
Ти вбиваєш озброєних ворогів.
Ти шкодуєш беззахисну тваринку...
Романтизують і героїзують війну зазвичай ті, хто бачив її лише з екранів...
Після війни у виграші лишаться політики, бариги, й ухилянти (в погонах теж). Але не ветерани, сироти і вдови...
Ми тебе туди не посилали.
Ви мене туди не посилали.
Завершення війни хочуть лише ті, хто на своїй шкурі відчув, що таке війна. Всій гнилі вона вигідна. Політикам не треба йти на вибори. Привладні бариги далі сидять на держзамовленнях. Корупціонери набивають кишені. І т.д. і т.п. Всім заєбісь...
Ніколи не чекай милості і розуміння від тих, проти кого воював.
Ніколи не чекай вдячності і допомоги від тих, кого захищав...
#записки_контуженого
Коментарі
Дописати коментар