Дорога вздовж Літа

 22.06.26.

(Підношення Літу)

   Усі події, герої та локації є вигаданими, а будь-які збіги з реальними особами — випадкові.

   

Різнозелене літо повне мрій

Осяйний сонцем

Шлях далекий

(Спроба наслідувати Хосіно Тецуко)

Дорога вздовж літа… Літо. Давно вже виношую ідею перетворити його на нову релігію. Створити секту "Свідків Літа" чи щось таке. І усвідомлено проживати кожен його день.

   Устаканити ритуали: "Усмішка світанковому Сонцю", "Подяка призахідному Сонцю", "Липневі нічні купання" тощо. Ще й запозичити щось у язичництва — наприклад, Купалу. З її містичністю, силою та відверто чуттєвим еротизмом.

   Обов’язкове велике літнє паломництво (хадж) "святими літніми місцями". І не святими також. Без табу теж не обійдеться: заборонено проводити все Літо на роботі в закритому приміщенні. В ідеалі ж усі члени "Свідків Літа" мають брати відпустку на все Літо або звільнятися із "закритої" роботи десь 25 травня і повертатися до неї лише в середині вересня, а ще краще — жовтня. "Польова" праця на свіжому повітрі за гріх не вважається, якщо що :)

   Знову писати в щоденниках "Як я провів літо". І вважати ці тексти священними.

   Поки що це лише жарт. Поки що.

   Дорога вздовж Літа. Таке важко передати словами — надто багато образів, думок… Насиченість барвами, запахами, дотиками.

   Навіть зараз, коли життя минає наче в режимі очікування. Коли знаєш, що є сьогодні, а от завтра може й не бути.

   Літо — це коли завжди є куди піти і є куди повернутися, і є кому сказати: "Я вдома". Навіть якщо це всього лише твої власні спогади.

   Загострене відчуття дороги. Просто зараз. Оце дивно: восени так часто хочеться кудись у путь, а влітку дорога — як природний стан. Майже завжди.

   І обов’язково проживати кожен день. І багато ходити або їздити.

   І зустрічати світанки, і ввечері проводжати Сонце за небокрай. Тікати в поля. І блукати лісами.

   Червень

   Заблукати й випадково відкривати нові дороги та стежки крізь хащу.

   Притулитися спиною до величезного дуба, закинути голову й дивитися на могутні гілки у височині.

   Зробити підношення духу лісу "шкільними" булочками з магазину.

   Насипати різного збіжжя на великий старий порепаний пень — для пернатих, а навколо кинути суміш горішків — для пухнастих.

   Перетворити за допомогою ножа та фантазії міцну довгу суху ліщину на пілігримів посох (нині це називають "трекінгова палиця"). Багато ходити. Приперти того дрючка додому, розфарбувати акрилом — і на стіну.

  Розповідати біля нічного багаття містичні історії.

   Липка соснова смола на теплій корі й розімлілі від вологої спеки лісові квіти. Глушина. Розбудити комарів. 

   Повітря пахне м’ятою.

   Знайти й зібрати перші цього року гриби — лисички. Дивно, що вони так рано, лише початок червня. Або й нормально.

   У лісових хащах несподівано зустріти кота. Рудого з білим. Кіт приязно треться об ногу: "Мрррфффф".

Докоряти собі, що не взяв пакетик котячого корму. У ліс, у поле, в посадку, на міжнародну конференцію, на Марс… Кіт може з’явитися нізвідки будь-де. У підсумку з турнікетом ЗАВЖДИ має бути пакетик із котячим кормом.

   Сувора догана!

   Випадково натрапити у лісових нетрях на шаманське "щось", влаштоване високо на старій березі.

   Може, чари? Чи сучасні друїди? Намагатися зрозуміти символізм і знаки. Прислухатися до себе. Дістати пакет із кормом для дрібних грызунів і сипнути навколо дерева. На удачу.    Звідки корм? Із рюкзака.

Пустельний шлях.

Навколо розлилася тиша.

Лоскоче мої ніздрі

Огнища лісового дим —

Собі для чаю воду кип’ячу…

(Токі Дземмаро)

    Запах теплої, налитої соком дикої суниці на долоні. Ти можеш відрізнити аромат лісової від лугової?

   Давно не вдихав запаху дикої суниці. Днями Таня принесла з базару городньої полуниці. Справжньої. Мені здалося, що вона трошки пахла лісовою ягодою.

   Раннє літо — це "зелена" магія. Сила трав. Роса діамантами в ранкових променях. Устигнути насолодитися свіжим літом. Учора ще був травень, аж ось уже на повну розлився червень.

   Буйноцвіття. Астрономічний перелом літа — після 22-го червня Сонце повертає на зиму.

   Український космос. Це про Інше.

   Розкритий купол зоряного неба. Говорити з ним подумки.

Думати про три’ярусне створіння зі стародавнього глека. Сім тисяч років.

   Хотіти дивного.

   Незаплановано опинятися десь. Ще годину тому бути в місті, а зараз дивитися на путівець серед полів кудись за обрій і раптом… Почути рипіння чумацьких возів.

   І тіні легендарних людей Шляху, бувальщина й міф водночас — витривалі та сміливі, ті, хто знають зоряні путі, вміють говорить з нелюдським і самою Дорогою.

Може, ми із зірок? Інакше чому?

   Сумувати за незрозумілим.

   Раптом зацікавитися "живою" магією. Несерйозно. Читати про лікарські та "чаклунські" трави. Або вирощувати свій аромасад удома на лоджії у Великому Місті, бо відчув магічний поклик "зелених днів" (взагалі-то, з першого травня, від Белтейна, а ще раніше прекрасна, завжди юна Лада, вона ж Леля, взялася активно за озеленення).

   Говорити з рослинами, перевіряючи з цікавості гіпотезу хвильового впливу.

   Подумати, що з "зеленою магією" щось пішло не так: раптом почали дарувати всілякі "цікаві кущики", купівля квіткових горщиків непомітно перетворилася на буденну справу, а у букета, поставленого мимохідь просто для запаху, пустилося коріння.

   Знову купувати "квіткову" землю…

   Притягти з лісу невідому рослину разом із корінням та землею. Посадити у своєму "балконному саду" й радіти, що прижилася. І лише згодом дізнатися, що вона отруйна.

   У дорозі купити мимохідь саджанець гімалайської сосни. Дбати про неї, думати про Гімалаї.

   Привозити з кожної мандрівки, хай навіть одноденної, невеликий цікавий камінець. З історією.

   Почати збирати свій сад каменів. Купувати дивні, загадкові керамічні статуетки. Селити їх у "балконному саду" серед рослин і камінців.

   Випадково купити для саду пару мініатюрних світильничків на сонячних батареях. Отримати вночі ефект "місячного світла" серед густого листя.

   Відчутно пахне м’ятою.

   Зацвіла лаванда у вазонах. Їй потрібні бджоли для запилення?

   Якщо так, то треба б десь роздобути бджіл…

   Знову дорога. Дивитися, як заходить Сонце за полем, за нерівною окрайкою дальніх дерев. Змахнути б крилами й полетіти в захід сонця.

   Знову захотіти повернутися в дитинство.

   І перший день канікул.

   Шалаш у лісі.

   Вологий прохолодний мох під гарячими ступнями.

   Літні зливи з потужним розкотистим громом і блискавкою на пів неба.

         ...Запах її мокрого волосся.

   Думати про прадавніх богів. 

   Сміятися з нового язичництва у "старих шатах". Карго-культ. Всяких рідновірів, Світозарів та інших динозаврів обзивати Говнозадами.

   Деградоване перепродане "християнство" відкинути як мотлох.

   Підтримати неоязичництво у "нових шатах", із нуля, як Шлях розуміння та співпричетності. Що ж, Берегиня - новітній символ, винайдений письменниками у 90-х миулого століття. От і чудово. Хай буде. Вивчити словосполучення "Етноязичницький футуризм". Культ майбутнього. Раніше майбутнє планували. Тепер воно вимагає віри. Дожились, допанувались.

   Поважати "знаючих" і "непрОстих".

   Симпатизувати відьмам, але тільки гарненьким.

   Сплести "ловець снів".

   Ой, як "хотіти-хотіти" на море! Хай, на крайняк, навіть на Київське.

Або в гори.

  …І дивні вдалині чиїсь міста.

   Задуматись про експедицію з археологами. Волонтером. Посміхутись собі: "Не накопавсь, б...!"

   Опинятися в дивних і загадкових місцях між іншим. Дивуватись: "Як мене сюди занесло?"

   Почути танці та сміх русалок на луках. Не вірити, але побоюватися.

   Несподівано познайомитися й задружитися з мавкою. Справжнісінькою (чи обманщиця?) та дещо загадково-дивною. 

   Не закохуватися. Тільки не закохуватися.

   Ніч біля багаття на березі річки. Купала. Шукати папороть.

   ...Знайти.

   Дивна у папороті квітка, десь таку вже бачив… Та ті були волохатіші. Може ця ще ненедозріла?

   …"І стане той бачити всі скарби заховані"… Ну, припустімо, що так, але не всі.

   Купатися з нею на світанку в росі.

   Стигла ароматна полуниця, охолоджена, зі сметаною та цукром.

   Компот із ягід.

   Пушинки в повітрі.

   Спека.

У сонячних полисках

Іскриться вода —

Рибалки на світанку.

(Такахара Кьосі)

   Літо — про чуттєвість. І про природність. Про оголення. І про знову закохуватися. І про обіцянки "назавжди".

   Щоліта. Кожне Літо. Многая Літа.

   М’яке тепло призахідного Сонця.

   Різнозелений свіжий запах дикого поля. Лоскітна теплота близькості.

   …Русалчин погляд з-під спалого на обличчя волосся.

   …Смак грози та гіркуватого степового полину на її губах.

   …Одним плавним рухом, наче скидаючи стару шкіру, вона тягне бретельки сукні вниз. 

   …Ледь чутне шарудіння тканини, що впала на траву.

   …Випадковий вітерець торкається її гострих пуп'янків.

   …Крапелька поту поволі сповзає по спині. Густе, тягуче медове Сонце. Золотий пилок на вологих плечах.

   …Лугове дихання на мокрій шкірі. Світла, зворушливо-ніжна смужка без засмаги — межа між пристойністю та бажанням.

   …Пестливе ковзання легкої сукні на стегнах.

   …Зім’ята трава, що пахне розчавленою суницею та безумством.

   …Глибоке "Охммм..!" занурення… Тремтячі пальці, що плутаються у волоссі, і сліпий, відчайдушний поштовх назустріч.

   …Дикий, пульсуючий ритм під сюрчання шалених червневих цикад.

Гарячий вибух усередині.

   …Судомний стукіт її пульсу.

   …Забути, як дихати. Згадати й глибоко вдихнути настояне на травах тепле повітря…

   Ослаблі пальці, що випускають прим’яті стебла.

   …Проводжати в сутінках.

    Літо — це про обгоріти. Про скинути одяг. 

І пірнати. Бризки. Темна, пекуче-холодна глибина. І — вгору, в теплу, наче парне молоко, сонячну легку воду. Випірнути. Плескатися. Блиск крапель на шкірі. 

   Відігріватися. Гарячий пісок.

   Дивний, дражливий запах сільського магазину. Такий самий, як у дитинстві.

   Смак кави в дорозі. У коктейлі — сигаретний дим і пил. 

   Запах гарячого асфальту. Важкі краплі раптового курячого дощу з ясного неба. Запах мокрого асфальту.

   Поставити у сулії молоде ягідне вино.

   Квіти. Багато квітів. Усюди. Польові. Розкішні різнобарвні букети в банці. Ромашки.

   Захотіти малювати. Перечитати стару книжку.

    Черешні. Великі й солодкі. Об’їстися. 

   ...Задушлива дощата вбиральня

   Велосипед. Кататися вдалину дорогою з хмарами.

   Піти в ліс по ягоди, а назбирати грибів.

   Раптом захотіти "того" холодного, різкого квасу з бочки на колесах.

    Ремонтувати якусь штуковину в старому сараї ще дідовим інструментом.

   Захотіти простої їжі. Зварити молодої картоплі, посипати зеленим пахучим кропом, підсмажити яєчню з "домашніх" яєць. Насолоджуватися.

   Влягтися відпочивати в гамаку в саду.

   Побачити метеорит у нічному небесі. Не встигнути загадати бажання. Одразу ж побачити інший і знову не встигнути. Замислитися. Остання думка: "Липень, напевно, знову буде дуже спекотним"…

   Заснути.